Нещодавно вийшла стаття під назвою “Війна не закінчиться, поки Путін не програє” для видання The Atlantic у якій проаналізовано помилкове, на мою думку, бажання Заходу допомогти Путіну вийти з ситуації, в якій він опинився.
Першим хибним припущенням Заходу є віра в те, що президент Росії хоче закінчити війну і шукає способу, як зберегти обличчя.
Замість того, аби віддати належне українському війську, яке продемонструвало надзвичайну ефективність та хоробрість проти значно більшого і сильнішого ворога, деякі країни Заходу поводяться не зовсім правильно. Адже всі очікували, що Київ не вистоїть і трьох днів.
Усім нам відомо, що тема надання Україні важкого озброєння спричинила запеклі дискусії в Німеччині, адже Шольц уникає пояснення своєї позиції щодо замороження надання важкого озброєння для України. Зараз Бундестаг вимагає від Шольца розблокувати поставку Marder Україні.
Насправді я розчарована поведінкою німецького політика, тому що німецькі ліберали досить лояльні до України. І я маю відчуття, що Путін має якісь фактори впливу на Шольца.
Дії російського війська в Україні та пропаганда російського телебачення зараз свідчать про ймовірне бажання Путіна довести довгострокову війну на виснаження до кінця. Путін показав свою справжню руку. Захід продовжує її тиснути.
Другим хибним припущенням на Заході, на мою думку, є віра в те, що Росія, навіть якщо почне переговори, буде дотримуватися підписаних угод.
Усі ми бачили, що Росія неодноразово брехала в офіційних заявах і часто не виконувала угод, які підписувала. Поведінка російських військ демонструє, що немає такої міжнародної угоди, де можна було б сподіватись, що Путін поважатиме норми міжнародного права. Незалежно від того, що він може обіцяти під час мирних переговорів, західні чиновники повинні розуміти, що будь-яка частина окупованого Росією українського населення, підпадає під арешти, терор, масові крадіжки і зґвалтування у безпрецедентних масштабах.
Під час звернень до українців обличчя Путіна кипить ненавистю до вільного світу – зокрема українців, які ставлять опір його рашистській ідеології відбудови Імперії в кордонах 1991 року.
Нещодавно, Михайло Подоляк, заявив, що Україна не може погодитися на “Мінськ-3”, бо це квиток на відкладену війну. За його словами, через потужне російські зв’язки з деякими європейськими політиками, які лобіюють інтереси Росії та власну нерішучість у Європі починають говорити про те, що Україна має припинити боротися й укласти певний “мир” з росією на тих позиціях, які є зараз.
Третім хибним припущенням Заходу є віра в те, що український уряд може обміняти територію на мир.
Будь-яка перемога для Путіна надихатиме його на подальшу агресію. Адже незважаюси на вторгнення Росії в Грузію в 2008 році та окупацію українського Криму та Донбасу агресивні дії Кремля не зупинились. І навіть попри це, за 20 років свого правління Путіну вдалось сформувати дружні відносини з багатьма міжнародними лідерами. Саме такий підхід Заходу “аби не розсердити Путіна” призвів до вторгнення Росії в Україну у 2022 році.
Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна планує деокупувати всі свої території, які належать їй згідно з міжнародним законодавством:
«Це наш план. Нам байдуже, які плани у РФ».
Беручи до уваги, що Росія не показала жодних ознак припинення війни чи готовності до серйозних переговорів, уявити, що українські поступки тепер призведуть до закінчення війни – це за межами видавання бажаного за дійсне.
На мою думку, Путін – це російський імперіаліст, який очолює усі російські спецслужби, і який не полишить спроб замаху на життя президента України Володимира Зеленського та спроб окупації нових територій.
У разі затяжної війни, російські олігархи все ж таки можуть усвідомити неможливість перемоги над Україною та почнуть палацовий переворот, щоби місце Путіна посів хтось інший. Але якою буде політика Росії – залишається загадкою.
У Європи буде два варіанти ,або тиснути на Зеленського і Путіна, щоб вони домовилися про припинення вогню, або посилити військову допомогу з боку Заходу Україні в надії, що український військовий прорив змусить Путіна піти на серйозні поступки.
Я вважаю, що єдиним способом закінчити війну в Україні має стати нищівна поразка Росії – військова, економічна та безпекова, а саме надання реальних гарантій безпеки Україні. Україні потрібна зброя, тому Захід повинен збільшити військову допомогу Україні, зокрема почати постачання в Україну ракетних систем далекої дальності та авіацію.
Щоб ця війна ніколи не повторилась, Путін, його оточення та народ Росії мають визнати, що ця війна була жахливою помилкою.
Лише воєнна поразка змусить народ Росії засумніватись у могутності Путіна та ідеології царя.
